Учнівські роботи

Учнівський твір - роздум 
Це моя Україна!
     Ми ніколи не були завойовниками, ніколи не хотіли бути рабами, а завжди прагнули бути вільними. Така вже наша доля – стати бунтівними захисниками правди. Мабуть, так закладено генетично, адже в наших жилах тече славна козацька кров.
    Українці відомі своєю гостинністю, добродушністю та колоритом. Ми запрошуємо до себе кожного, хто бажає побачити чим живе Україна, зустрічаємо з хлібом-сіллю та піснями, даруємо частинку власної душі в вишитих сорочках і рушниках.
   Наш народ – це велетенське серце, яке б’ється в одному ритмі.  Цей ритм диктує повагу до традицій, любов до рідної мови, Батьківщини. Сьогодні, коли в наші двері постукав ворог, як ніколи раніше, чітко видно ким є насправді. В час великої скрути нас об’єднало спільне горе та велика мета. Разом ми будуємо майбутнє, змінюємо історію своєю єдністю.
   Я надзвичайна горда тим, що мій народ, проходячи важкі випробування, ні на мить не опускає рук. Це свідчить про те, що ми ростемо морально, духовно та психологічно. Завдяки спільним зусиллям моя країна, як фенікс, кожного разу відроджується із попелу. Нас бояться, бо нескорені – це ті ж божевільні, не знаєш чого від них чекати. Чекайте того, що ми зубами вигризатимемо кожен шмат своєї землі до останнього подиху. Чекайте від нас руху, бо ми – нестримні. Чекайте від нас незламності, бо якщо треба, то тілами ляжемо за своє. Ці слова не пустий звук… Надто велика ціна сплачена за незалежність.

                                                    Ми є!Були! І будем!

                                                    Й Вітчизна наша з нами!

                                                    А хто не вірить,

                                                    Хай згадає лютий,

                                                    З його кривавими слідами…

                                                    Безстрашні ми,

                                                    В очах у наших – сила.

                                                    Нехай же чують вороги:

                                                    Зі всіх сторін лунає – 

                                                    Україна Єдина!

      На жаль, жодна боротьба не минає без втрат. У цій - гинуть найкращі, гине цвіт нації… Ніякі слова, ніякі сльози не змиють нашого болю, ніщо не зможе заповнити пустку в наших душах та серцях. Ніщо не в змозі, повернути нам наших синів, братів, чоловіків. Ніхто і ніколи не зможе окупити цю величезну втрату…Вони пішли, натомість, залишили нам надію. Вона теплим вогником бринить для кожного українця. Доки ми віримо, доти і боремося. Кажуть, що сміливі після смерті отримують  крила. Без сумніву, кожен хто віддав життя за Батьківщину отримав їх та вічний спокій… 
              Слава Україні! Герої не вмирають…

Із творів юних патріотів.

Лист до Путіна

 Доброго дня тобі, пане Путін! Ти, мабуть, здивований?Адже ми не знайомі. Пише тобі звичайна дівчинка із України. Так – так, із тієї самої ,яку ти плюндруєш. Я- школярка, й до сьогоднішнього дня була повністю задоволена своїм життям.Та у двері моєї країни постукала страшна війна, вона прийшла під руку із тобою,дядечку Путін. Не зважаючи на свій юний вік, я будувала великі плани :мріяла здобути гарну освіту, досягти успіхів у спорті – я займаюся художньою гімнастикою, багато подорожувати…А тепер у мене ,як і у всіх інших українських дітей , одна, найпотаємніша мрія. Ми хочемо мирного неба над головою, спокійного завтрішнього дня. Ми знову хочемо дивитись мультики, а не з тривогою вслухатись у новини. Я дивлюся на тебе по телевізору – ти любиш дітей, правда російських. А ми ж нічим не гірші,повір. Ми просто хочемо рости у мирній країні із татком і мамою. Ми не хочемо, щоб наші однолітки ставали сиротами. Я тебе прошу, дядьку Путін , поклич додому своїх солдатів, бо на них там чекають їхні діти, мої ровесники. Я впевнена,що одного прекрасного ранку я прокинуся і дізнаюсь,що війна закінчилась,а ми збираємось у гості до наших родичів у Росію.
НА ДОБРАНІЧ ТОБІ, ПАНЕ ПУТІН!
НЕХАЙ ТОБІ ПРИСНИТЬСЯ МИР!

 З ПОВАГОЮ ДО ТЕБЕ ДІВЧИНКА – КАТРУСЯ.

Із творів юних патріотів.

Казка

      Лихо у Чарівному лісі

Якось у Чарівному лісі трапилось лихо. Мама-білочка  вирушила на далеку галявину за грибами, а своїх вертлявих  діток  залишила на сусідку Сову. Старенька тітонька міцно заснула. А  білченята  почали пустувати. Найменший Верть  приніс у дупло цікаву коробочку, яку загубив лісник. Там щось шурхотіло. Малим стало цікаво, і вони дістали з коробки біленькі палички з коричневими голівками. Пошкрябали паличкою по коробочці - здобули гарненький червоний язичок. Білочки зраділи  й почали веселитись. Раптом  Пушинка впустила сірник і дупло наповнилось їдким димом. Найстарша Мигдалинка почала кликати на допомогу. Крик почула Сорока  і сповістила  лісових рятувальників.
  Пожежники примчали  за  хвилину. Вогнеборців було семеро Зайців. Шоломи блищали на них, неначе це була рать якогось заморського царя. Їхні рухи були швидкими й упевненими. Вони приставили драбини й полізли, наче мурахи, угору, до дупла.
Полум’я дедалі посилювалось. Навколо дерева зібралась ціла юрба лісових мешканців. Усі збентежено дивились на боротьбу пожежників й вогню. Коли вогонь, здавалося, був переможений,і перший Заєць - пожежник визирнув із дупла, всі побачили, що в нього на руках щось ворушиться. Він обережно ступав по драбині, притискаючи до грудей свою ношу. Сестрички-білочки побачили свого братика Вертя й завмерли. Але все вийшло якнайкраще. Коли Заєць-пожежник ступив на землю, всі побачили у його руках  безцінний дар. Цим  даром було життя маленького Вертя.
А  з верхівки дерев з розпачливим криком спускалась Мама-Білка: «Дітей рятуйте!». Побачивши дітей живими, опустилась на землю поруч із ними, міцно обняла і подякувала рятівникам. Усі присутні зрозуміли, що пожежник - одна з  найкращих професій, бо немає нічого важливішого, ніж  рятувати  життя.

Автор - учениця 5 класу Катя Боль